Міжнародна практика охорони прав на географічні зазначення
Міжнародна практика охорони прав на географічні зазначення походження товарів
Україна. Автономна Республіка Крим. м. Ялта. Саме в цьому унікальному куточку нашої держави з 26 по 28 червня цього року проходив міжнародний семінар з охорони географічних зазначень, організаторами якого були Всесвітня організація інтелектуальної власності (далі - ВОІВ), Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та Уряд Автономної Республіки Крим.
З огляду на природу такого об‘єкта промислової власності, як географічні зазначення, місце проведення було вибрано дуже вдало. Адже саме Крим здавна славиться своїми винами. Наче сама природа наливає грона винограду, а людський розум і руки протягом сторіч створюють унікальні технології виробництва вина, що має таку ж високу репутацію в світі, як і французькі, угорські, грузинські та молдавські вина. Крим, Сонячна долина, Масандра, Магарач - географічні назви, які відповідно до частини 1 статті 22 “Охорона географічних зазначень” розділу 3 “Географічні зазначення” додатку 1С Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (далі - угода ТРІПС) - можуть бути визначені як географічні зазначення : “зазначення, які визначають товар, що походить з території країни, регіону, або місцевості на цій території, при цьому особливі властивості, репутація або інші характеристики даного товару головним чином визначаються його географічним походженням”.
Учасниками регіонального семінару були представники Азербайджану, Арменії, Республіки Білорусь, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Російської Федерації, Таджикістану, Узбекістану, України, представники ВОІВ, Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, Вищого Господарського суду України, а також неурядових організацій, таких як Коаліція прав інтелектуальної власності (CIPR) та Таврична асоціація інтелектуальної власності (ТашС).
Мета проведення семінару - пропаганда знань у сфері інтелектуальної власності для подальшого удосконалення національних законодавств країн СНД.
У ході семінару були заслухані доповіді, основними темами яких були: загальні положення щодо охорони географічних зазначень, міжнародна практика у цій сфері, термінологія, що використовується, конфлікт прав на знак для товарів і послуг та географічне зазначення, шляхи вирішення таких конфліктних ситуацій, положення Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (далі - Угода ТРІПС) та директиви ЄС та їх вплив на законодавство країн СНД.
Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883 р.) (далі - Паризька конвенція) не містить поняття “географічного зазначення”. В пункті 2 статті 1 зазначено: “об‘єктами охорони промислової власності є ....зазначення походження (indications of source) чи назва місця походження (appellation of origin)”. Термін “зазначення походження товарів” використовується також в Мадридській угоді про припинення неправдивих чи таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів (1891р.) (далі - Мадридська угода). Необхідно зазначити, що визначення терміну “зазначення походження товарів” не міститься ні в Паризькій конвенції, ні в Мадридській угоді. Визначення терміну “назва місця походження” з‘являється тільки у Лісабонській угоді про охорону назви місця походження товарів та їх міжнародної реєстрації (1958 р.) (далі - Лісабонська угода). В статті 2 (1) Лісабонської угоди зазначено: “назва місця походження означає - географічну назву країни, регіону чи місцевості, що використовується для зазначення продукту, що звідти походить, якість і властивості якого визначаються виключно чи в значній мірі географічним середовищем, включаючи природні та людські фактори”. Відповідно до Лісабонської угоди об‘єктом охорони є тільки назва місця походження товарів. Саме цим Лісабонська угода відрізняється від Паризької конвенції та Мадридської угоди, які визначають об’єктом охорони як “назву місця походження товару, так і “зазначення походження товарів” або тільки останнє. Відповідно до Лісабонської угоди визначення терміну “назва місця походження товару” передбачає наявність трьох обов’язкових умов:
- назва товару має бути географічною назвою країни, регіону чи місцевості;
- назва місця походження використовується для зазначення товару, що походить з цієї країни, регіону або місцевості;
- наявність якісного зв‘язку між властивостями товару та географічним місцем його походження.
В статті 2(2) Лісабонської угоди наводиться визначення поняття “країна походження”. Це “країна, назва якої становить назву місця походження, яке створило товару його репутацію, або країни, в яких знаходиться район або місцевість, назви яких дали найменування такого місця походження”.
Без сумніву, визначення поняття “назва місця походження товару відповідно до Лісабонської угоди, може бути застосовано до сільськогосподарських товарів. Що стосується виробів кустарного або промислового виробництва, репутація яких пов‘язана з майстерністю виробників традиційних промислів, то можливість застосування такого визначення для таких виробів дуже сумнівна.
Статті 3 і 6 Лісабонської угоди визначають обсяг та зміст правової охорони назви місця походження товару. Умовою виникнення прав на назву походження товару в державі-учасниці угоди, є міжнародна реєстрація цієї назви у Міжнародному бюро. До подання заявки на міжнародну реєстрацію назва місця походження товару має бути зареєстрована в країні походження. Якщо держава-учасниця протягом року не відмовила в реєстрації, то назві місця походження товару надається охорона в зазначеній державі (стаття 5 (4) Лісабонської угоди). Це не означає, що в подальшому така реєстрація не може в установленому порядку бути оскаржена. Держави-учасниці Лісабонської угоди зобов‘язуються охороняти назву місця походження товару до тих пір, поки вона охороняється в країні походження. Якщо існуюче право на товарний знак вступає в протиріччя із зареєстрованою назвою місця походження товару, то такий знак протягом двох років має бути визнано недійсним (стаття 5 (6) Лісабонської угоди). Відповідно до Лісабонської угоди назва місця походження товару є пріоритетним правом по відношенню до права на товарний знак.
Необхідно зазначити, що Лісабонська угода не набула популярності. На 15 липня 2001 року її підписали тільки 20 держав: Алжир, Болгарія, Буркіна-Фасо, Габон, Гаіті, Ізраїль, Італія, Конго, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Португалія, Республіка Молдова, Словакія, Того, Туніс, Угорщина, Франція, Чеська Республіка, Югославія.
Угода ТРІПС - міжнародний акт, в якому вперше з‘являється визначення поняття “географічне зазначення”. Це визначення має в своїй основі визначення статті 2 Лісабонської, угоди але дає можливість вживати його в найбільш широкому, наскільки це можливо, розумінні. Під його дію підпадають усі існуючі способи охорони назв і позначень, незалежно від того, чи вказують вони, що якість і характеристики даного товару визначаються географічним місцем його походження (назва місця походження товару), чи просто зазначають місце походження товару (зазначення походження). Тобто поняття “географічне зазначення” об‘єднує два вже відомих поняття: “зазначення походження товару” та “назву місця походження товару”. Угода ТРІПС не передбачає обов‘язкової реєстрації географічних зазначень як умови їх охорони.
Міжнародна практика свідчить, що зміст охорони географічних зазначень полягає в наявності права забороняти використовувати географічне зазначення неуповноваженими особам щодо продуктів, що не походять із зазначеної географічної місцевості, або щодо продуктів, що не відповідають визначеним стандартами якості. Відповідно до Угоди ТРІПС держави-учасниці мають передбачати в своєму законодавстві правові засоби попередження використання будь-яких неправдивих позначень або таких, що вводять в оману споживачів щодо дійсного місця походження товару, а також таке використання географічних зазначень, що можуть бути визначене актом недобросовісної конкуренції, у відповідності до статті 10 bis Паризької конвенції. В пункті 3 статті 22 Угоди ТРІПС зазначено, що держави-члени СОТ мають передбачити механізми відмови в реєстрації знаків для товарів, що містять або являють собою географічне зазначення, у відношенні до товарів, що не походять із зазначеного географічного місця, якщо використання такого зазначення може вводити споживачів в оману щодо дійсного місця походження товарів, для яких знак реєструється. Важливо зазначити, що головним у цьому положенні є “введення в оману щодо дійсного місця походження товарів”. Тому не всяке використання географічного зазначення може бути заборонено. Так, наприклад, такі позначення як “Артек”, “Арктика” можуть бути зареєстровані для кондитерських виробів, “Ява” - для сигарет, “Філадельфія” - для плавленого сирка і т.ін.
Стаття 23 Угоди ТРІПС передбачає додаткову охорону географічних зазначень для вин і спиртових напоїв, яка полягає в тому, що кожна держава-член СОТ має забезпечувати заходи, що дозволять зацікавленим особам припиняти використання географічних зазначень для вин і спиртових напоїв, що не походять із місця, позначеного цим географічним зазначенням, навіть якщо буде зазначено дійсне місце походження товару або якщо географічне зазначення використовується у перекладі, або супроводжується такими виразами як “вид”, “тип”, “стиль”, “імітація” і т.ін.
В пункті 4 статті 23 визначається можливість проведення переговорів щодо запровадження багатосторонньої системи повідомлень і реєстрації географічних зазначень для вин, що охороняються в державах-членах СОТ.
Важливим положенням ТРІПС є положення пункту 4 статті 24. Від країни - члена СОТ не вимагається припинити використання географічного зазначення для вин і спиртових напоїв, яке належить іншій державі-члену, якщо таке географічне зазначення використовувалось нею протягом більше як десять років до дати набрання чинності цієї угоди (до 15 квітня 1994 року), або просто добросовісно використовувалось до цієї дати.
Угода ТРІПС дала відповідь і на питання щодо конфлікту між товарним знаком і географічним зазначенням. На відміну від Лісабонської угоди в пункті 5 статті 24 Угоди ТРІПС зазначено, що, якщо в державі-члені СОТ заявка на реєстрацію товарного знака або його реєстрація була здійснена добросовісно, або якщо права на товарний знак були в ній набуті шляхом його добросовісного використання до дати застосування положень Угоди ТРІПС в цій державі або до одержання охорони географічним зазначенням в країні походження права на реєстрацію товарного знаку, її дійсність або права на його використання не можуть бути оскаржені, на підставі того, що такий товарний знак тотожній або схожий з географічним зазначенням. Товарний знак не може бути визнано недійсним на підставі його тотожності або схожості з географічним зазначенням, якщо з дати його реєстрації чи використання пройшло п‘ять років і він став широко відомим в країні (пункт 7 статті 24 Угоди ТРІПС).
Цікавими були доповіді про практику охорони географічних зазначень в Європейському Співтоваристві. Головним акцентом у доповіді були коментарі до Регламенту (ЕЭС №2081/92) “Про охорону географічних зазначень і зазначень походження для сільськогосподарських і харчових продуктів” (далі - Регламент).
Регламент вводить два терміни: “зазначення походження товару” та “географічне зазначення” (стаття 2 (2)):
“Зазначення походження означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і якість або характеристики якого головним чином або виключно зумовлені конкретним географічним середовищем з властивим йому природними або людськими чинниками, і виробництво, переробка і підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному місці”,
Географічне зазначення означає назву регіону, конкретного місця або у виняткових випадках країни, що застосовується, для того щоб описати сільськогосподарський або харчовий продукт: який походить з цього регіону, конкретного місця або країни і який має особливу якість, репутацію або інші характеристики, які можуть бути пов‘язані з цим географічним походженням, і виробництво і / або переробка і /або підготовка якого здійснюється в зазначеному географічному районі”.
Регламент поширює сферу дії охорони географічного зазначення за межі того, що передбачає Угода ТРІПС: “Деякі традиційні географічні або негеографічні назви, які позначають сільськогосподарський або харчовий продукт, що походить з регіону або конкретного місця, й задовольняють умови, зазначені в частині 2(а), слід також розглядати як позначення походження” (стаття 2(3) Регламенту).
Регламент визначає, що деякі географічні зазначення можна розглядати як зазначення походження, якщо сировина для відповідних продуктів надходить з географічного регіону, якщо він є обмеженим, існують особливі умови виробництва цієї сировини і існують контролюючі структури, що забезпечують дотримання цих умов (стаття 2(4) Регламенту). Сировину можна розглядати тільки як живих тварин, м‘ясо, молоко.
Для того, щоб бути визнаними на території ЄС, зазначення походження мають бути визнані як такі на національному рівні (в країні походження) або необхідно довести їх традиційний характер, репутацію і відомість (стаття 2(6) Регламенту).
Регламент дає визначення “назві, яка стала загальновживаною”. Це назва сільськогосподарського або харчового продукту, яка, хоча і пов‘язана з конкретним місцем або регіоном, де цей продукт вироблявся або здобувався спочатку, стала загальною назвою сільськогосподарського або харчового продукту. Наводяться фактори, які слід брати до уваги при визначенні загальновживаної назви для продукту (стаття 3(1) Регламенту).
Особливо наголошується, що назва не може бути зареєстрована як зазначення походження товару або як географічне зазначення, якщо вона співпадає з назвою сорту рослини або породи тварини і може ввести в оману щодо дійсного походження продукту.
В статтях 4, 5, 6, 7 Регламенту встановлюються вимоги до заяви про реєстрацію, процедура реєстрації і оскарження реєстрації зазначень походження і географічних зазначень походження товару .
Що стосується конфлікту товарний знак - зазначення походження товару (географічне зазначення), то товарний знак, що стосується того ж самого типу продукту, який позначається зазначенням походження (географічним позначенням), і може вводити в оману громадськість щодо дійсного місця походження продукту, не може бути зареєстрований або має бути визнаний недійсним, за умови, що заявка на цей товарний знак була подана після дати публікації відомостей щодо реєстрації зазначення походження (географічного зазначення) або до дати публікації, якщо така публікація сталася перед реєстрацією товарного знака (стаття 14(1) Регламенту). Можлива відмова в реєстрації зазначення походження (географічного зазначення), якщо, зважаючи на високу репутацію і відомість товарного знака, а також на тривалість часу його використання, така реєстрація може ввести в оману споживача щодо дійсної ідентифікації продукту (стаття 14(3) Регламенту). По суті Регламент передбачає співіснування зареєстрованих добросовісно товарних знаків і зазначень походження (географічних зазначень), що в подальшому може привести до ослаблення товарного знака.
Важливими з точки зору вивчення міжнародної практики охорони географічних зазначень були доповіді щодо ролі національних відомств в організації охорони географічних зазначень (на прикладі Франції), сучасної ситуації в охороні географічних зазначень в Грузії, Білорусії, Казахстані, Киргизстані, Російській Федерації, Республіці Молдова, Таджикістані, Туркменістані та Узбекістані.
Основним механізмом охорони географічних зазначень є національні законодавства, двосторонні та багатосторонні (регіональні) угоди. Необхідно зазначити, що, незважаючи на положення Угоди ТРІПС, яка не вимагає обов‘язкової реєстрації географічних зазначень, все біліше країн, приймають систему реєстрації географічних зазначень. Деякі країни йдуть шляхом запровадження системи сертифікаційних знаків, реєстрації колективних знаків (включаючи систему реєстрації сільськогосподарських етикеток). Є країни, що здійснюють охорону географічних зазначень тільки із застосуванням положень законодавства про недобросовісну конкуренцію. Але всі країни мають у своїх законодавствах засоби захисту прав власників географічних зазначень від такого їх використання, що вводить в оману споживачів, або неправдивого їх використання. Здебільшого це положення законів про недобросовісну конкуренція або законів про охорону прав споживачів.
Франція запровадила охорону назв місця походження товарів ще на початку сторіччя (Закон від 6 травня 1919 року). Охорона надається тільки товарам, що походять з конкретного регіону і своїми специфічними якостями зобов‘язані місцю свого походження, і за своєю суттю направлена на охорону прав виробників. Створено спеціальне відомство (Institut National des Appellations d‘Origine (INAO), у сферу діяльності якого входить організація проведення експертизи назв місця походження товарів, встановлення взаємозв‘язку між природними умовами, включаючи людський фактор, конкретного географічного місця походження і властивостями, якістю або іншими специфічними характеристиками продуктів, що походять з цього географічного місця. Права на назву місця походження набуваються шляхом подання відповідної заявки з описом властивостей, характеристик продукту. Заявка розглядається спеціально створюваною в кожному окремому випадку комісією експертів. В комісію експертів залучаються найбільш відомі фахівці - представники промисловців, науковців, асоціацій споживачів. Така експертиза може проходити досить довго - до семи років. Після реєстрації назви місця походження товару власник або власники мають підтверджувати щорічно визначені характеристики і якість продукту, для якого зареєстровано назву місця походження. Необхідно зазначити, що на мінеральні води назва місця походження не реєструється.
В Казахстані 26 липня 1999 року прийнято Закон “Про охорону географічних зазначень”. Цивільним Кодексом Казахстану права інтелектуальної власності визначень як виключне право. Тому і право на географічне зазначення визначається як виключне. На думку доповідача Каудирова Т.Є - директора Республіканського державного підприємства “Казахпатент”, такий підхід сприяє більш серйозному ставленню до такого важливого, з точки зору охорони національних інтересів об‘єкту, як географічне зазначення. Відповідно до Закону охорона розповсюджується на зазначення походження (найбільш широке поняття), географічне зазначення і назва місця походження товарів. Підходи до визначення цих понять схожі з визначеннями Угоди ТРІПС і Лісабонської угоди. До “Казахпатенту” подано 26 заявок, з яких зареєстровано п‘ять. В основному це назви вин і виробів із кашми.
В Азербайджані поки не прийнято спеціального закону. Частіше всього географічні зазначення входять як елементи в товарні знаки.
В Білорусі з 1 липня 1999 року введена охорона географічних зазначень. Норма введена до Цивільного кодексу (ст.1024) але на практиці ще не реалізується. На цей час йде розробка Закону “Про охорону географічних зазначень”, прийняття якого планується в 2001 році.
Молдова 5 квітня 2001 року приєдналась до Лісабонської угоди. Діє Закон “Про охорону товарних знаків і географічних зазначень”. Охорона надається шляхом реєстрації назви місця походження товару. Органом, що піклується про надання прав на назву місця походження товару, визначено Державне агентство по охороні промислової власності. На цей час зареєстровано за національною процедурою дві назви місця походження (“Чумай” і “Романен”) і п‘ять за міжнародною процедурою. Між Молдовою і Францією укладено угоду, відповідно до якої Молдова не буде використовувати найменування “Коньяк” і “Шампанське”. На цей час в Молдові замість назви товару “коньяк” використовують назву - “дівін” (divin), а замість “Шампанське” - “вино ігристе” (vin brinant”). Уряд Молдови прийняв постанову, в якій зазначено, що назва місця походження відносно вин є надбанням держави і Уряд має здійснювати відповідний контроль за такими назвами.
В Російській Федерації в межах Закону “Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів” визначено процедуру реєстрації назв місця походження товару. Вся процедура здійснюється у Федеральному інституті промислової власності (ФІПС). Відповідно до розділу 1 зазначеного Законуне можуть бути зареєстровані позначення в якості товарних знаків, що вказують на місце виготовлення або місце збування товарів. Такі позначення можуть бути включені до товарного знаку як елементи, що не охороняються, за умови, що вони не займають домінуючого положення в зображенні знака. Не можуть бути зареєстровані і навіть включені до товарного знаку як елементи, що не охороняються, географічні зазначення, що є неправдивими або, такими, що можуть ввести в оману споживача, відносно справжнього місця походження товару. Наприклад, стилізовані зображення храму Василя Блаженного, що є символом Москви, або Софії Київської, не можуть бути зареєстровані на ім‘я заявника із Санкт-Петербургу. Доповідач із Російської Федерації - заступник начальника відділу ФІПС Горленко С.А. розповіла про практику реєстрації назв місця походження товарів в Російській Федерації, зупинилась на труднощах, що зустрічаються. Наприклад, проблема репутації “традиційності”, що виникає при реєстрації назв місця походження для товарів. На думку доповідача, така “традиційність” має обчислюватись не менше 50 роками. Вважається, що саме протягом цього терміну репутація традиційної назви може “укорінитись” в тій чи іншій місцевості. Якщо у назви місця походження немає репутації такої “укоріненої” традиції, важко визнавати її такою. В проекті Федерального закону про внесення змін і доповнень до Закону Російської Федерації “Про товарні знаки, знаки для послуг і найменування місця походження товарів” пропонується уточнення до визначення “найменування місця походження товар”. Відповідно до цього уточнення “найменування місця походження товару” має бути відома. Наприклад, назви “Гжель”, “Хохлома”, “Вологодское масло” є відомими “вжитими”. Їх відомість - результат високої репутації виробів, для яких традиційно використовується таке позначення. Аналіз практики застосування чинного законодавства Російської Федерації з охорони прав на географічні зазначення , дозволив запропонувати ще декілька змін, направлених на його удосконалення. Так, практика показала, що особливі властивості товару, що виготовляється особою, яка подає заявку на надання права на використання вже зареєстрованого найменування місця походження товару, не завжди співпадають з особливими властивостями товару, що виготовляється особою, яка зареєструвала це найменування. Зважаючи на такий висновок, було запропоновано передбачити можливість надання права на використання зареєстрованим найменуванням місця походження особі, яка виробляє товар, якщо “основні властивості цього товару є такими ж , як і властивості, зазначені при реєстрації найменування”.
Що стосується Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 року №752-ХІУ (далі – Закон), то цей Закон в цілому відповідає міжнародним вимогам. Для його реалізації прийнято ряд нормативних актів. На цей час в Міністерстві юстиції України зареєстровані “Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару” (31 серпня 2001 року № 772/5963). Цей нормативний документ встановлює вимоги до документів заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/ або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару.
Затверджено “Положення про перелік видових назв товарів” (реєстрація у Міністерстві юстиції України 23 січня 2001 року № 61/5252) (далі – Положення). Відповідно до частини 1 Положення “До Переліку вносяться застосовані в назвах товарів назви географічних місць, у яких спочатку товарів цих видів вироблялись, але які згодом стали загальновживаними в Україні як позначення (назви) певних видів товарів безвідносно до конкретних місць походження”.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року повноваження по визначенню та контролю особливих властивостей, певних якостей чи інших характеристик товарів, для позначення яких використовуються найменування місця походження товару чи географічні позначення походження товару, а також щодо визначення меж географічних місць, з якими пов'язані ці особливі властивості, певні якості чи інші характеристики товарів покладено на:
- Мінагрополітики України - відносно товарів сільськогосподарського виробництва;
- Мінкультури України - відносно виробів художніх і народних промислів;
- Мінекоресурсів України - відносно визначення меж географічних місць, з якими пов'язані ці особливі властивості, певні якості чи інші характеристики товарів.
Необхідно зазначити, що робота по розробці нормативних документів, вже зараз показала, що Закон дещо недосконалий. По-перше, його формулювання дуже складні, по-друге, є положення, що суперечать одне одному, по-третє, процедура надання прав дуже зарегульована, що неодмінно буде викликати труднощі при її виконанні. Безумовно, практика застосування Закону надасть можливість детальніше з‘ясувати його слабкі місця і підготувати виважені пропозиції щодо його удосконалення.
